За даними нового аналізу Transport & Environment, на тлі загострення навколо Ірану та стрибка нафтових цін водії бензинових автомобілів у Європі можуть платити за кожні 100 кілометрів приблизно у п’ять разів більше додаткових грошей, ніж власники електромобілів.

Дослідження опублікувала організація T&E напередодні засідання міністрів довкілля ЄС, де якраз обговорювали правила щодо викидів CO2 для автомобілів.

Бензинові авто першими відчувають нафтовий шок

Логіка тут пряма. Якщо нафта швидко дорожчає і перевищує позначку 100 доларів за барель, пальне на АЗС реагує майже миттєво. У T&E підрахували, що середня вартість 100 кілометрів на бензиновому авто в такому сценарії зростає до 14,2 євро. Із цієї суми 3,8 євро — це саме додаткові витрати, пов’язані з кризою.

Для електромобіля середня вартість 100 кілометрів становить 6,5 євро, а додатковий кризовий компонент — лише 0,7 євро. Саме звідси і береться теза про п’ятикратну різницю у вразливості.

Для корпоративних автопарків різниця ще помітніша. T&E оцінює, що кожен бензиновий службовий автомобіль із великим пробігом може додатково коштувати компанії 89 євро на місяць. Для електромобіля йдеться про 16 євро. І це вже не теоретична дискусія про «зелене майбутнє», а цілком прикладна арифметика для бізнесу.

Європа досі дуже залежить від нафти

У T&E нагадують, що у 2025 році Євросоюз імпортував для автомобілів близько 1 мільярда барелів нафти на 67 мільярдів євро. Це і є головна причина, чому будь-який великий конфлікт на Близькому Сході одразу б’є по кишені європейського водія.

Організація також підрахувала, що 8 мільйонів електромобілів, які вже їздять дорогами Європи, торік дозволили уникнути імпорту 46 мільйонів барелів нафти на 2,9 мільярда євро.

Тобто електромобіль у цій історії подається не лише як екологічний транспорт. Він ще й працює як своєрідний захист від зовнішніх енергетичних шоків. Чим більше таких машин у парку, тим менше Європа залежить від рішень нафтових експортерів і тим слабше криза б’є по споживачах. Це висновок саме з моделювання T&E, а не гарантований сценарій, але сам напрямок зрозумілий.

Чому ця дискусія спалахнула саме зараз

Тема електромобілів знову опинилася в центрі уваги не випадково. 17 березня 2026 року Рада ЄС з питань довкілля обговорювала зміни до регламенту про стандарти викидів CO2 для легкових автомобілів і фургонів. Міністри зосередилися на цілях на 2035 рік, нових гнучкостях для автовиробників, технологічній нейтральності та конкурентоспроможності європейського автопрому.

На цьому тлі T&E фактично просуває просту тезу: послаблення правил для автовиробників може сповільнити перехід на електромобілі, а отже — продовжити нафтову залежність ЄС. За оцінкою організації, амбітніший курс міг би зменшити витрати на імпорт нафти на 45 мільярдів євро у 2026-2035 роках порівняно з м’якшим сценарієм.

Чи означає це, що електромобіль зовсім не залежить від кризи

Ні, зовсім не означає. У T&E прямо визнають, що електрика також може дорожчати, особливо якщо енергетичний ринок нервує через стрибок цін на нафту і газ. Але масштаб впливу інший. У моделі організації середня ціна електроенергії для споживачів у ЄС у кризовому сценарії зростає на 12% проти першої половини 2025 року, тоді як бензин — приблизно на 24% проти середнього рівня 2025-го.

Тому різниця для водія дуже відчутна. Власник бензинової машини бачить шок одразу на колонці. Власник електромобіля теж може відчути подорожчання, але воно менше і розтягнуте в часі. Саме тому такі кризи щоразу повертають дискусію до одного питання: що вигідніше в довгій перспективі — залишатися прив’язаним до нафти чи поступово переходити на електротягу.

Що це означає для України

Для українського читача тут теж є цілком прикладний висновок. Ми звикли говорити про електромобілі через нижчу вартість кілометра, пільги чи нові моделі з Китаю, але геополітика показує ще один аргумент.

Коли у світі починаються конфлікти і дорожчає нафта, бензиновий автомобіль автоматично стає більш вразливим до зовнішніх подій. Електромобіль не відрізає власника від цих ризиків повністю, але зменшує їхню силу.

І саме тому нинішня дискусія в Європі виходить далеко за межі екології. Йдеться вже не лише про CO2, а й про енергетичну безпеку, витрати домогосподарств і стійкість економіки до нових криз.