Ford змінює підхід до перевірки двигунів, щоб майбутні силові установки витримували щонайменше 15 років експлуатації або 225 тисяч миль пробігу — близько 362 тисяч кілометрів. Раніше компанія орієнтувалася на 10 років і 150 тисяч миль. Досягти нової мети мають допомогти жорсткіші випробування, штучний інтелект і досвід інженерів.

У лабораторіях двигуни навмисно доводять до граничних режимів. Їх тривалий час змушують працювати з повністю натиснутою педаллю акселератора, випробовують за високої температури та багаторазово запускають і зупиняють. Так Ford намагається за короткий час відтворити навантаження, які накопичуються протягом багатьох років експлуатації.

Під час кожного такого випробування сотні датчиків стежать за роботою двигуна. Штучний інтелект опрацьовує мільйони показників і порівнює їх із результатами перевірок тисяч раніше виготовлених агрегатів. Це дає змогу знаходити найменші відхилення навіть тоді, коли всі окремі деталі формально відповідають установленим вимогам.

Підозрілий двигун знімають із виробничої лінії та повністю розбирають. Далі до роботи долучаються фахівці, які мають визначити, що саме спричинило відхилення і чи потрібно змінювати конструкцію, окрему деталь або виробничий процес.

Особливо показовим став завод Essex Engine Plant у канадському Віндзорі, де випускають 5,0-літрові двигуни V8. Раніше один готовий мотор там розбирали приблизно раз на три місяці, а тепер таку перевірку проводять щодня. Якщо під час огляду знаходять навіть незначний недолік, відвантаження виготовлених того дня двигунів можуть зупинити до з’ясування причин.

Штучний інтелект працює і безпосередньо на заводах. Близько 900 камер перевіряють деталі та готові вузли, допомагаючи помічати виробничі дефекти. Проте згодом у Ford визнали, що самих алгоритмів недостатньо. Автоматизована система добре знаходить уже відомі несправності, але може пропустити незвичну проблему, якої не було серед прикладів, використаних для її навчання.

Тому протягом останніх років компанія залучила близько 350 досвідчених технічних фахівців, зокрема колишніх працівників Ford і спеціалістів із підприємств-постачальників. Вони шукають слабкі місця ще до запуску деталей у виробництво, передають досвід молодшим інженерам і навчають автоматизовані системи точніше розпізнавати дефекти.

У новій системі контролю штучний інтелект перебирає на себе монотонне опрацювання величезної кількості показників, а людина з’ясовує причину несправності та знаходить спосіб її усунення. Саме таке поєднання технологій і практичного досвіду має допомогти Ford створювати довговічніші двигуни та виявляти проблеми ще до того, як автомобілі потраплять до покупців.