Український дизайнер Роман Прядко продовжує переосмислювати незвичайні автомобілі минулого. Після сучасних версій ЛуАЗу він показав «Мураху II» — компактний утилітарний пікап з повним приводом, великим кліренсом і максимально простою конструкцією. Натхненням став маловідомий автомобіль «Мураха», створений ще у 1966 році.

Український дизайнер Роман Прядко опублікував на сторінці RP Design новий проєкт «МУРАХА II 4×4». Автор називає його компактним утилітарним всюдиходом і «другим диханням забутого концепту 1966 року». Це поки що дизайнерська робота, однак Прядко зазначає, що концепт має потенціал стати реальною машиною.

Замість кросовера — маленька робоча машина

На рендерах «Мураха II» виглядає не як черговий міський SUV, а як невеликий утилітарний автомобіль, якому важливіше проїхати та перевезти вантаж, ніж вразити кількістю декоративного хрому.

Машина отримала майже вертикальне лобове скло, дуже короткі звиси, великі позашляхові шини та значний дорожній просвіт. Кузов максимально прямокутний, без складної пластики, а колісні арки прикриті широкими пластиковими накладками.

Спереду видно компактну світлодіодну оптику та буксирувальний елемент. Ззаду — проста вантажна платформа з відкидним бортом, на якому великими літерами нанесено назву MURAHA.

За пропорціями концепт більше нагадує невеликий японський kei-truck або спеціалізований всюдихід, ніж звичайний пікап.

Кабіну можна зробити короткою або чотиримісною

Роман Прядко показав одразу кілька варіантів компонування. На одному з рендерів «Мураха II» має коротку кабіну та довшу вантажну платформу. В іншому виконанні з’являється другий ряд сидінь, через що кузов стає коротшим.

Саме така модульність добре відповідає утилітарній ідеї машини. Один варіант можна було б використовувати як легкий робочий транспорт, інший — для перевезення людей та обладнання.

Дах і верхня частина кузова також виглядають максимально простими, а відкритий характер машини нагадує старі утилітарні всюдиходи, де функціональність була важливішою за шумоізоляцію та електроприводи сидінь.

 

 

 

Переглянути цей допис в Instagram

Допис, поширений RP DESIGN (@romanpriadkodesign)

Звідки взялася стара «Мураха»

Історія назви значно цікавіша, ніж може здатися. Оригінальний автомобіль «Муравей», який українською логічно перекладається як «Мураха», створили у 1966 році інженер Олег Івченко та художник-конструктор Едуард Молчанов.

Це був дуже компактний саморобний автомобіль вагонної компоновки. Його довжина становила трохи більше трьох метрів, а колісна база — лише 1550 мм. Машина важила приблизно 500-520 кг та могла перевозити чотирьох людей.

Ззаду встановили двоциліндровий мотоциклетний двигун об’ємом близько 350 куб. см. Потужність становила приблизно 14-18 к.с. залежно від джерела, а максимальна швидкість сягала близько 70 км/год. Кузов мав трубчастий каркас і панелі з фанери та металу.

 

 

 

Переглянути цей допис в Instagram

Допис, поширений RP DESIGN (@romanpriadkodesign)

Нова «Мураха» має зовсім іншу філософію

RP Design не намагався буквально відтворити автомобіль 1966 року. Від оригіналу залишилася насамперед сама ідея: маленька машина, мінімум зайвого та максимум корисного об’єму.

Якщо стара «Мураха» була легковим мікроавтомобілем із заднім приводом, то новий концепт отримав позначення 4×4 і явно задуманий для складніших умов експлуатації.

Технічних характеристик автор поки що не оприлюднив, тому говорити про двигун, батарею, трансмісію чи реальну вантажопідйомність зарано. Судячи з назви та вигляду, основна ідея полягає у створенні невеликої повноприводної платформи, яку можна пристосувати під різні завдання.

У цьому «Мураха II» певною мірою перегукується з філософією старих ЛуАЗів. Вони теж були невеликими, простими та легкими, завдяки чому демонстрували серйозну прохідність.

Український дизайнер Роман Прядко показав нове бачення легендарного ЛуАЗ-969М. Концепт під назвою «Волинянка II» отримав сучасний дизайн та серйозний позашляховий обвіс.

Проєкт дизайнер опублікував на своїй сторінці RP Design у Facebook, назвавши його «LUAZ-969M Expedition — еволюція легенди».

Якою могла б бути нова «Волинянка»

На рендерах зображений компактний тридверний позашляховик із короткими звисами, великими позашляховими колесами та значним дорожнім просвітом. Передня частина з круглими фарами зберігає певну стилістичну спорідненість із класичним ЛуАЗ-969М, хоча сучасний автомобіль виглядає значно агресивніше.

Концепт отримав масивні бампери, металеві буксирувальні гаки та лебідку спереду. На даху встановили додаткове освітлення, багажник і каністри, а на кормі розмістили повнорозмірне запасне колесо.

Жовто-чорне оформлення також натякає на експедиційне призначення автомобіля. Судячи з дизайну, автор уявляє «Волинянку II» не міським кросовером, а компактним всюдиходом для подорожей далеко від асфальту.

Дизайнер уже не вперше переосмислює ЛуАЗ

Роман Прядко регулярно створює сучасні версії українських автомобілів. Зокрема, раніше він показував три варіанти того, яким міг би стати сучасний ЛуАЗ, серед яких були проєкти LUAZ-VLN та LUAZ-969-M.

Ще один його проєкт отримав назву LUAZ MANDRY 2025. Тоді дизайнер зробив ставку на ретрообраз компактного позашляховика з високим кліренсом, великими колесами та експедиційним обладнанням. 

Цього разу Прядко пішов ще далі в бік справжнього експедиційного автомобіля. Після попередніх відгуків він, за власними словами, доопрацював концепт, змінив форму капота, додав лебідку та скоригував загальний вигляд машини.

ЛуАЗ залишився б компактним

Попри сучасний вигляд, автор зберіг одну з головних рис оригінальної «Волинянки» — компактні розміри. Саме невеликий кузов у поєднанні з повним приводом був однією з причин, чому ЛуАЗ-969 мав репутацію дуже прохідного автомобіля.

Свого часу «Волинянка» була створена саме як простий і легкий всюдихід. Конструкція ЛуАЗ-969 мала чимало особливостей, які допомагали йому долати багнюку краще за значно більші позашляховики.

При цьому новий концепт не має жодних заявлених технічних характеристик. Роман Прядко показав саме дизайнерське бачення автомобіля, тому говорити про двигун, потужність, трансмісію чи реальні позашляхові можливості «Волинянки II» поки що зарано.

Чи може ЛуАЗ повернутися

Поки що про серійне виробництво такого автомобіля не йдеться. Це дизайнерський концепт, який демонструє, як могла б виглядати сучасна інтерпретація легендарного українського всюдихода.

Втім, тема відродження ЛуАЗу періодично повертається. Судячи з нового рендера, сучасна «Волинянка» цілком могла б виглядати саме так: маленький, високий та максимально утилітарний позашляховик, але вже з LED-фарами, лебідкою, великими колесами та експедиційним обладнанням.

За різними даними, таких машин було випущено 4 чи 5 екземплярів! Мова йде про ЛуАЗ-2320 (ЗАЗ-2320). Це невеличкий повнопривідний автомобіль виробництва Луцького автомобільного заводу, призначений для роботи в умовах з обмеженою вантажопідйомністю.

Подейкують, що до наших днів залишився один (за іншою інформацією — два) такий автомобіль! Саме цей екземпляр, як повідомляє підписник ТопЖир, було знайдено у Закарпатті, де колекційне авто понад 20 років використовували для важких і виснажливих робіт.

ЛуАЗ-2320 був розроблений на основі моделі ЛуАЗ-2403 і відрізнявся від неї тим, що в нього був встановлений силовий агрегат автомобіля ЛуАЗ-969М. Важливою особливістю цієї моделі були самовідкидний кузов і навантажувальний пристрій.

Проект ЛуАЗ-2320 був розроблений Науково-технічним центром «ЗАЗавтотехніка» у 1991 році з метою створення універсального транспортного засобу для сільського господарства. Окрім механізму навантаження, міні-самоскид також міг бути обладнаний різноманітним навісним обладнанням, таким як подрібнювач сіна або пилорама. Це обладнання кріпилося спереду автомобіля і приводилося в рух через вал відбору потужності.

Виробництво автомобіля ЛуАЗ 2320 розпочалося в 1991 році, і за два перших роки було виготовлено всього 4-5 примірників цієї моделі. Автомобіль оснащувався чотирициліндровим V-подібним двигуном МеМЗ-969А об’ємом 1,2 літра і потужністю 40 кінських сил. Коробка передач була механічною і мала чотири швидкості. Транспортний засіб мав повний привід 4×4, але не мав міжосьового диференціала. Замість цього, в ньому була можливість блокування заднього диференціала та пониження передачі.

Загалом, ЛуАЗ-2320 був цікавим експериментом в автомобільній індустрії, спрямованим на задоволення потреб сільського господарства та інших спеціалізованих галузей.