Інженери General Motors працюють над технологією, яка може змінити підхід до керованого заносу в серійних автомобілях. Концерн подав патентну заявку на активну аеродинамічну систему, спеціально орієнтовану на допомогу під час дрифту. Йдеться не просто про підвищення стабільності чи притискної сили, як у більшості сучасних рішень, а про керовану зміну аеродинамічного балансу для полегшення ініціювання та підтримки заносу.

Згідно з описом у патенті, електроніка аналізує дії водія, насамперед кут повороту керма та роботу акселератора, і на основі цих даних визначає, чи намагається водій свідомо ввести автомобіль у керований занос. Таким чином система має відрізняти навмисний дрифт від небажаного ковзання або втрати зчеплення. Якщо алгоритми розпізнають намір виконати дрифт, активна аеродинаміка змінює конфігурацію.

У практичній площині це означає регулювання кутів атаки антикрил або інших рухомих аероелементів, щоб змінити розподіл притискної сили між осями. Автомобіль, який у звичайному режимі налаштований на максимальне зчеплення і стабільність у поворотах, у дрифтовому сценарії може ставати «вільнішим» на задній осі. Зменшення притискної сили ззаду потенційно полегшує зрив у занос і дає змогу довше його утримувати.

У самому патенті підкреслюється ідея універсальності: одна й та сама машина може забезпечувати високу притискну силу для швидкісного проходження треку і водночас уміти її знижувати, коли водій хоче перейти до дрифту. Технічно система передбачає використання рухомих спойлерів, крил або елементів дифузора з електроприводами, інтегрованих у загальну систему керування автомобілем.

Водночас сам факт подання патенту не означає швидкої появи технології на серійних моделях. Розробка перебуває на ранній стадії, і наразі немає ознак її негайного впровадження у дорожні автомобілі. Однак логічно припустити, що в разі реалізації подібні рішення можуть з’явитися насамперед на високопродуктивних моделях, де активна аеродинаміка вже стала звичним інструментом інженерів, зокрема на майбутніх поколіннях Corvette.

Цікаво, що сама ідея аеродинамічної «допомоги» в дрифті виглядає нетипово на тлі класичних уявлень про цю дисципліну. Керований занос — це не просто втрата зчеплення, а тонкий баланс між ковзанням і контролем, де важливі стабільність сил, точність роботи педаллю газу та швидкість реакції кермом. Професійні дрифтери, навпаки, використовують шини з дуже високим рівнем зчеплення, а величезна потужність потрібна саме для зриву в занос, після чого все тримається на майстерності пілота.

Тому різка зміна притискної сили на високій швидкості теоретично може мати і зворотний ефект, особливо в руках недосвідченого водія. На малих швидкостях аеродинаміка взагалі відіграє другорядну роль. З цієї точки зору регульовані системи контролю тяги, які дозволяють задавати бажаний кут ковзання, нині виглядають практичнішими для масового користувача.